Людей можна поділити на тих, які щось створюють, і тих, які користуються створеним. І якби не нестандартне мислення винахідників, невідомо, на якому етапі розвитку ми б залишалися нині. Здавалося б, що економічна ситуація змушує людей думати більш приземлено, але — ні: щороку в Україні збільшується кількість людей, які отримують патенти на винаходи, стверджують у Державному департаменті інтелектуальної власності. До Міжнародного дня інтелектуальної власності, який світ удесяте відзначає 26 квітня, в Києві визначили переможців Всеукраїнського конкурсу «Винахід-2009» та відзначили окремих новаторів. Втім, на думку голови Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України Миколи ПАЛАДІЯ, геніальним винаходом для суспільства стало б винайдення ефективних методів виховання підростаючого покоління, оскільки ситуація із злочинністю, алкоголізмом та бездуховністю серед молоді загрожує майбутньому. Наразі ж говоримо з ним про те, яка доля чекає винаходи та винахідників в Україні та коли державі стануть потрібні люди, які пропонують новітні методи лікування важких хвороб; люди, котрі створили такі електрокотли, що можуть врятувати Україну від газової залежності, чи винахідники, що запропонували нові нерадіоактивні технології виробництва ядерного палива.

— Миколо Васильовичу, чи не зменшилося бажання українців працювати над новими ідеями?
— Повірте мені, бажання винаходити, творити не зменшилось. Українська нація надзвичайно багата на інтелектуальних, творчих особистостей. Творчість — це спосіб їхнього життя, вони завжди прагнутимуть нового, удосконалення середовища, в якому ми живемо. Це люди, так би мовити, не від світу цього, які мислять нестандартно, з якими нелегко розмовляти, бо вони сприймають світ трохи по-іншому. Але саме така їхня здатність є рушієм прогресу світової спільноти.
За останні десять років Державний департамент інтелектуальної власності стабільно збільшує з року в рік на 9—12% кількість виданих патентів. Є винахідники, які вже мають по кілька десятків патентів і продовжують плідно працювати над новими ідеями.
Мені дуже прикро це усвідомлювати, але, на жаль, ми сьогодні не можемо дати відповідь нашим винахідникам — що робити, куди звертатись, щоб упровадити запатентоване рішення? Це дійсно болюча проблема.
Але ми трохи не в тому ракурсі розглядаємо питання інноваційної, винахідницької діяльності. Насправді проблеми, пов’язані зі здійсненням важливих інноваційних проектів, потрібно розглядати в ракурсі майбутнього держави. Я маю підстави стверджувати, що національне законодавство у сфері інтелектуальної власності відповідає міжнародним нормам і стандартам. Тут немає проблем. Ми проводимо серйозну експертизу, видаємо патенти України на винаходи, промислові зразки так, як це робиться в усіх економічно розвинених країнах. Але виникає запитання — що потім робити з тим патентом? Більшість європейських держав опікується важливими винаходами, сприяє використанню нових ідей, творчих рішень на внутрішньому і зовнішньому ринках. Винахідники в таких країнах мають достойну винагороду за свої творчі здобутки.

— Які винаходи в Україні ви б відзначили як такі, що можуть мати резонанс?
— Якщо говорити про винахід, за який можна отримати великі кошти, то в Україні є компанія «Протон-21», що займається новими ядерними технологіями. Винахідник Станіслав Адаменко, який там працює і нагороджений багатьма вітчизняними та міжнародними нагородами, пропонує нову систему ядерного синтезу, яка нерадіоактивна, і генерує енергію, в тисячі разів більшу за енергію атомної станції. Цей проект вже працює, але якщо довести його до комерційного використання, то я не можу зараз сказати, скільки мільярдів він мав би давати прибутків...

— Немає зацікавленості в держави?
— Зацікавленість ніби є, політики запевняють, що це потрібний для держави проект, ми мусимо запровадити цей винахід. Але немає механізму, який би дозволяв рухатися далі. Я пропоную те ж саме, що й протягом десяти останніх років. У нас є Державне агентство з інвестицій та інновацій. Слід об’єднати в рамках діяльності цієї установи правові, фінансові, організаційні можливості Міністерства фінансів, новоствореного Державного комітету України з питань науково-технічного та інноваційного розвитку, Державного департаменту інтелектуальної власності, можливо, певні фінансові групи, українські банки, інші установи. За таких умов людина, яка має винахід, наприклад, у галузі машинобудування, знатиме, куди йти і до кого звертатися. Такі питання вже вирішено у Швеції, Фінляндії, які за рівнем конкурентоспроможності економіки посідають перші місця у світі.
Думаю, що має бути державна програма, спрямована на створення винахідникам умов для їхньої творчої праці. Я маю на увазі програму, яка була би узгоджена з винахідниками, керівниками областей, представниками бізнесу, фінансовими колами, венчурними організаціями, які то з’являються в Україні, то зникають, а також з міжнародними організаціями. Думаю, в Україні потрібно на законодавчому рівні вирішити проблеми конкурентоспроможності економіки, визначити, так би мовити, правила гри. Наприклад, запровадити пільги для бізнесменів, які прийдуть із власними коштами і вкладатимуть їх не в будівництво, не в купівлю землі, а в новітні проекти електростанцій, вітряків, нанотехнології тощо.

— Хто має це ініціювати?
— Думаю, що ініціатива має йти від відповідного комітету Верховної Ради — законодавчого органу. Вони можуть розробити такий законопроект. Тоді уряд зможе створити механізм реалізації законодавчих норм, тобто детально визначити діяльність фінансових груп, винахідників, підприємців, інших осіб. Тобто, потрібно робити все на професійному рівні. На рівні майбутнього. І дивитися не на два роки вперед, а принаймні на десять. Якби було поставлено запитання, у яких сферах ми можемо конкурувати, то повірте, наші вчені, наша наука могли б відповісти, у якій саме галузі в нас є шанси знайти свою нішу. Наприклад, в літакобудуванні, космосі, ядерній енергетиці — або у боротьбі з раком, інфекційними хворобами. Коли такі напрямки розвитку буде визначено, держава, навіть у скрутні часи економічної кризи, зможе профінансувати інноваційний проект, наприклад, на 3% чи 5%, а бізнесмени — вкласти решту своїх власних коштів за умови отримання майбутніх прибутків.
Рік тому ми підрахували з Арсенієм Яценюком, що близько чотирьох мільярдів гривень держава щорічно витрачає на розвиток науки. Це величезні гроші. За ці кошти можна було б по-іншому підходити до управління економікою, зокрема запроваджувати інновації, новітні технології. Але я, наприклад, часто запрошую на спільне обговорення проблемних питань винахідників і бізнесменів. Винахідник розповідає, як лікує його вакцина, — а бізнесмен, який займається медициною, запитує в нього, скільки треба коштів вкласти, скільки часу необхідно для отримання кінцевого продукту, які лабораторії необхідно створити тощо. Винахідник цього не знає! Насправді над цим мають працювати компанії, які б займалися підготовкою бізнес-планів, були б посередниками між винахідником і бізнесом. Наприклад, голова патентного відомства у японському уряді підпорядкований безпосередньо прем’єр-міністру. Прем’єр-міністр визначає напрямки економічного розвитку країни. Тобто в розвинених країнах давно розширено функції патентного відомства. Це не тільки орган, який видає патенти. Патентне відомство Японії визначає, наприклад, університет в Нагасакі, який займається відповідними питаннями, знаходить фірми, які мають досвід виробництва аналогічної продукції і, так би мовити, забезпечує співпрацю між ними.
Ми ніколи на парламентських слуханнях не ставили питання про Україну-2020 — як вона розвиватиметься: за рахунок яких інституцій, за рахунок яких технологій, коштів. Ми постійного говоримо, що в держави немає коштів. Але ж це розмова безперспективна, це розмова радянських часів. А потрібно питання, наприклад, ставити так: ми розвиватимемо цю технологію, держава виділяє 5% необхідного фінансування, решту коштів забезпечують конкретні комерційні установи, які братимуть участь у проектах.

— Які останні винаходи, зроблені українцями, можуть бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку?
— Хочу назвати Олександра Миколайовича Ніколаєнка (це компанія «Ербіс», яка випускає «Ербісол»). Він випускає свій препарат більше ніж десять років. Підприємство — його, патент — його, він сам усе придумав, сам випускає, і я думаю, що в нього оборот — кілька десятків мільйонів гривень. Працює в компанії до 20 працівників. Якщо ж взяти нову ядерну технологію, то там працює чоловік із 200. Один із олігархів досить добре фінансує таке виробництво. Але є надважливі речі, як, наприклад, боротьба з туберкульозом, які залишилися за бортом — винахідники не знайшли спільної мови з медициною. Та ж проблема — із боротьбою з варикозом: у нас є люди, які виробляють ліки від цієї хвороби кустарним способом у приватних клініках. Є такий заслужений винахідник України пан Бурий із Львівського медичного університету. Він там читає лекції і робить операції без скальпеля. Але проти нього — вся офіційна медицина, яка не сприймає його технологій. Так само, як було із Анатолієм Завірюхою, коли офіційна медицина стверджувала, що його вакцина не лікує рак.
Два з половиною роки тому ми разом з віце-прем’єром Табачником планували створення інтелектуального містечка під Києвом. Було підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України. І саме там могли б працювати такі винахідники, як Завірюха, Адаменко, Бурий разом із представниками бізнесових кіл. Це був би спільний із бізнесом проект. Хоча в таких питаннях, як боротьба з важкими хворобами, має бути зацікавлена держава.

— Нині хтось ініціює ідею такого містечка?
— Думаю, що до неї поки що не дійшли руки. Цю проблему потрібно розглядати в комплексі. У нас дуже багато проектів, і ми не можемо знайти, наприклад, 20 мільярдів гривень, щоб фінансувати їх усі. Але ж можемо профінансувати декілька. Це було б правильно. Думаю, що це б зрозуміли і винахідники, і представники бізнесу.

— Якщо порівняти Україну з іншими країнами у плані впровадження новітніх технологій в економіку, то яке місце ми займаємо?
— Якщо навести цифри дворічної давнини, то тоді ми були на 86—87-му місці за конкурентоспроможністю. Тому що розвинуті країни ніколи на ставили питання використання новацій на внутрішньому ринку. Бо якщо певна технологія перемагає на зовнішньому ринку, світовому, то однозначно вона переможе й на внутрішньому. А ситуація така: якби ми зараз поставили питання про те, що ми можемо дати на зовнішній ринок, і підключили би до цього науковців, бізнесменів і винахідників, то побачили б, що за рахунок запропонованих проектів піднімуться й інші галузі. Тобто, якщо ми почнемо випускати новітні ядерні технології, то підніметься вся промисловість. Наприклад, ми побачимо, що нам потрібен метал, волокно, хімія, нанотехнології, кристали тощо. Розвиваючи одну технологію, ми розвиватимемо цілу низку галузей. Виходить, що розвиваючи три-чотири напрямки, максимум п’ять, ми б розвивали всю економіку. І не потрібно планувати розвиток економіки за 25-ма напрямками, як нині.
В першу чергу необхідно мати бажання змінити в державі щось на краще. Друге — потрібно знайти людей, які здатні це зробити, які можуть знайти кошти. В Україні коштів — більше ніж достатньо. Потрібно забезпечити умови, коли вкладання коштів у новітні розробки стане цікавим для бізнесу — а це може зробити саме держава.

— На вашу думку, коли розвиток інноваційних технологій стане для України пріоритетним?
— Коли нас змусить життя. Наскільки мені відомо, за розрахунками аналітиків, нафти й газу нам вистачить за найкращими прогнозами на 70 років, а за поганими — на 30. Через 30—40 років стане зрозуміло, що в найближчому майбутньому ми не матимемо що видобувати, навіть якби ми того хотіли. Тоді й задумаємося. Думка стимулює бізнес — чим ми будемо, наприклад, заправляти машину, як ми грітимемося взимку, як узагалі виживатимемо? Гарантую вам, що за рік з’явиться безліч пропозицій щодо новітніх технологій! І якісь із них буде втілено в життя, вони приноситимуть державі та людям прибутки. Держава буде змушена повернутися обличчям до винахідників, бо іншого шляху немає. Якби ми всі по-справжньому любили свою країну і хотіли б зробити для неї щось добре, то ми б жили зараз набагато краще.
І тут ми повертаємося до духовності нації. Бо якщо наша молодь з раннього віку долучається до спиртного, якщо в нас поширена наркоманія та проституція, то ми маємо вже втрачених людей. Це — головна проблема, бо, можливо, ми втрачаємо майбутніх Ломоносових чи Курчатових. Я б усе-таки сьогодні ставив акцент на питаннях виховання, ставлення людини до суспільства і суспільства — до кожної людини. Можливо, потрібно працювати нині з тими молодими людьми, які тільки ще хочуть одружуватися, адже нині потрібно думати про дітей, які ще не народилися. Про це обов’язково слід подумати, бо інакше невідомо для кого будуть потрібні ядерні електростанції та нанотехнології. Я б поставив це на перше місце, решту — на друге, третє...

Источник: http://www.day.kiev.ua