Юрист за освітою, Дж. Селден раніше за інших зрозумів, що заробити на винаході можна правильно описавши принцип його дії, своєчасно його запатентувати і постійно стежити за виробниками.

Коли автомобіль з бензиновим двигуном довів свою спроможність, Селден, грунтуючись на пріоритетній даті подання заявки (1879 рік), 5 листопада 1895 року отримав патент № 549160, який давав йому право вимагати плату за його використання з кожного виробника автомобілів з бензиновим двигуном.

Патент був сформульований таким чином, що будь-який екіпаж з бензиновим двигуном підпадав під цей опис, а отже, автоматично вважався винайденим Селденом.

У 1903 році за підсумками процесу суд не тільки змусив одну компанію заплатити Селдену за патент, але і зобов'язав автовиробників створити асоціацію, щоб регулювати використання патенту. Члени створеної незабаром «Асоціації ліцензованих автовиробників» ALAM придбали патент у Селдена і повинні були відраховувати його власникові 1,25% виторгу з кожного продажу автомобіля, включаючи імпорт.

Реальний автомобіль Селден був змушений побудувати лише під час тяганини з Генрі Фордом. Ось тоді-то і вдалося довести, що його машина - не автомобіль, а віз з моторизованим передком: його двигун, розташований на передній осі, повертався разом з ним і крутив передні колеса. Після 8 років судових розглядів у 1911 році адвокатам Генрі Форда вдалося довести, що в конструкції пересувного екіпажу Селдена використовується двигун Брайтона, а не Отто, і скасувати патент, термін дії якого закінчувався за рік.

Источник: http://www.intelpro.net