Главная » 2009 » Июнь » 18 » Що заважає Україні перейти до інноваційної моделі розвитку?
Що заважає Україні перейти до інноваційної моделі розвитку?
16:39
Розповідає Микола Паладій, голова Державного департаменту інтелектуальної
власності
Сучасна світова економіка характеризується суттєвими змінами у визначенні
напрямів економічного прогресу. Основні акценти сьогодні переміщуються на
прискорений інноваційний розвиток, перехід до стратегії економіки, що базується
на знаннях та інтелекті. В її основі лежать інтелектуальні ресурси нації,
наукові досягнення, процеси трансферу результатів творчої діяльності у
виробництво матеріальних та духовних благ, які в умовах світової кризи набули
особливої важливості. Сьогодні конкуренція між розвинутими державами
перетворилася на конкуренцію новітніх технологій, створених на основі досягнень
науки.
Саме права інтелектуальної власності стають одними з
найбільш вартісних елементів суспільного продукту, а відтак потребують
максимального законодавчого захисту та підтримки з боку держави.
На цей час є всі підстави стверджувати, що за роки незалежності в
Україні зроблено головне для забезпечення гарантованих Конституцією України прав
громадян на захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних
і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами
інтелектуальної діяльності. Створено нормативно-правову базу у
сфері інтелектуальної власності, що відповідає міжнародним нормам, запроваджено
ефективні механізми реалізації законів, сформовано дієздатну інфраструктуру, що
забезпечує здійснення державної політики у цій сфері. Сприяння розвитку
творчої діяльності, забезпечення на законодавчому рівні набуття прав інтелектуальної
власності та їх ефективного захисту, підготовка фахівців з питань
інтелектуальної власності та розповсюдження знань у цій сфері є
найважливішими завданнями Державного департаменту інтелектуальної власності.
Що заважає Україні, яка має могутній інтелектуальний потенціал, перейти до інноваційної моделі розвитку? Головна проблема, як на мій
погляд, полягає у відсутності реальної стратегії наукового та
інноваційного розвитку в нашій державі, яка водночас має стати головним
індикатором ефективності витрат на науку і визначити національні інноваційні
пріоритети на перспективу. При цьому важливим є розуміння того, що навіть
найкраща стратегія не буде втілена в життя, якщо не розробити ефективні
механізми її реалізації.
Останні роки винахідницька активність наших вчених, новаторів, творців
має стійку тенденцію до зростання. Україна впевнено набуває авторитету держави
з високим інтелектуальним потенціалом та сучасною державною системою правової
охорони інтелектуальної власності.
Саме тому прикро визнавати, що значна частка винаходів наших талановитих
співвітчизників, що визнаються на світовому рівні, залишаються не
реалізованими. Наведу лише декілька фактів. Державний департамент
інтелектуальної власності починаючи з 2000 року щорічно проводить
Всеукраїнський конкурс „Винахід року”, який включає декілька номінацій.
Мета конкурсу – популяризація винахідницької діяльності серед широких верств
громадськості, виявлення найбільш талановитих і перспективних розробок і
привернення до них уваги вітчизняних і іноземних інвесторів і підприємців.
Новітні технології у державі є. Тільки не розумію, кому вони потрібні!
Маємо надію, що оприлюднення відомостей про перспективні об‘єкти винахідницької
діяльності сприятиме практичному використанню і просуванню на вітчизняний та
світовий ринки винаходів, які можуть успішно використовуватись у майбутньому.
Вже давно настав час сформувати і запровадити
сучасну модель інтеграції інтелектуального потенціалу нації у внутрішній і
світовий ринки, враховуючи як національну специфіку процесів перетворення
інтелектуального надбання в конкурентноспроможну продукцію, так і відповідний
світовий досвід. Треба просто від розмов про необхідність
інноваційного розвитку економіки перейти до реальних справ.
На жаль, більшість керівників підприємств, організацій, установ також мають
слабке уявлення про можливості комерційного використання об`єктів права
інтелектуальної власності. Вони займаються впровадженням новітніх розробок і
намагаються продовжувати цю роботу в нових економічних умовах, але просування
інтелектуальної продукції на ринку, особливо зовнішньому, вимагає спеціальних економічних знань, володіння методами маркетингу цього специфічного товару.
Цим мають займатись фахівці, обізнані
з такими питаннями, які пройшли відповідну підготовку, мають необхідні знання і, головне, можуть дивитись хоча б на декілька
років уперед. Наші бізнесмени орієнтовані на “швидкі гроші”, а
новітні технології - це п’ять і більше років. Але вихід є.
Немає сумніву, що забезпечення комерційної реалізації результатів
інтелектуальної діяльності має здійснюватись через формування спеціальних
комплексних структур, які б стали
безпосередніми учасниками процесу створення об‘єктів права інтелектуальної
власності (венчурні фонди, інтелектуальні містечка тощо), здійснювали експертну
оцінку їх комерційної привабливості, досліджували кон‘юнктуру ринку, а також
мали змогу надавати інноваційним розробкам дієву маркетингову та фінансову
підтримку.
Як свідчить світовий досвід, інноваційні зрушення в національних економіках визначалися не лише науковими та технічними досягненнями, але й
загальним інтелектуальним проривом за допомогою створення відповідних
інституцій соціального, освітнього, науково-технологічного та маркетингового
спрямування, які поєднали інтелект, виробництво, бізнес.
Дуже важливо також об‘єднати людей єдиною
національною ідеєю – стати високорозвиненою країною з високою духовністю та гідним талановитого народу України рівнем життя. Думаю, ні в кого
немає сумніву, що ми того варті.
