У Часописі Київського університету права опубліковано статтю директора ДП "Український інститут промислової власності" Алли Жарінової - "Інтелектуальна власність – основа підйому економіки України в умовах світової економічної кризи".

Сучасна світова економічна криза, яка болюче вразила й Україну, штовхає суспільство на пошук нових джерел зростання. Свого часу такими джерелами стало винайдення парового двигуна, залізниці, автомобіля, телефону, літака, комп’ютера і, насамкінець, Інтернету. Зараз центрами такого зростання можуть стати новітні біотехнології, нанотехнології, тощо. Але, у будь-якому випадку, природнім наслідком світової економічної кризи стане підвищення ефективності технології в розвинутих країнах, а отже падіння попиту на сировину: при виробництві автомобілів буде використовуватись менше заліза, авто будуть споживати менше палива і споживатимуть в основному біопальне, в будівництві знизиться споживання арматури та бетону і так далі. Тобто ресурси будуть використовуватись з більшою ефективністю. Як наслідок – ціни на сировину в найближчі десять років вже ніколи не будуть такими високими як у серпні цього року.

Саме тому основною рушійною силою економічного та соціального розвитку у світі і, зокрема, - України нині стає саме інтелектуальний потенціал нації. Цю тезу підтверджують і загальносвітові тенденції: по-перше, найважливішою частиною національного суспільного багатства стає інтелектуальний продукт; по-друге, господарська діяльність все більш перетворюється на процес безперервних інтелектуальних нововведень; по-третє, конкурентоспроможність господарюючих суб'єктів, виживання цілих галузей і держав безпосередньо залежать від здатності сприймати і виробляти інтелектуальний продукт; по-четверте, особливе значення у подоланні кризи і відтворюванні економіки набуває феномен інтелектуальної власності, тобто власності на інтелект, інтелектуальну діяльність та інтелектуальний продукт.

Динамізм, масштабність і стійкість розвитку інтелектуальної сфери нині перетворюється для будь-якої країни у вирішальний чинник підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення економічного зростання, підвищення рівня життя населення, оборонної, технологічної та екологічної безпеки.

Отже, сьогодні на перший план виходить теза про те, що реформування та економічний підйом вітчизняного виробництва повинні базуватися на глибоко продуманій, грамотній економічній політиці у сфері використання інтелектуального потенціалу вітчизняної економіки, спрямованості на створення необхідних умов для стабільного примноження та розвитку інтелектуальної власності як найвищої і найпрогресивнішої форми економічних відносин у ринкових умовах.

І недарма, відкриваючи нещодавнє засідання Ради національної безпеки та оборони, Президент України Віктор Ющенко зауважив, що сфера інтелектуальної власності є могутнім ресурсом розвитку та стабілізації внутрішнього економічного ринку. Але її роль у розвитку вітчизняної економіки явно недооцінюється.

В сучасній економіці України інтелектуальний потенціал недооцінюється і тому незатребуваність накопиченого інтелектуального багатства вже призвела до розпаду багатьох наукових і виробничих колективів, масового відтоку талановитих фахівців за кордон,  до технологічної деградації виробництва. Економічний розвиток України всупереч наявному могутньому інтелектуальному потенціалу приймає все більш виражений сировинний, трудомісткий і енергоємний характер.

Отже, сьогодні настав час інтелектуальної економіки. І головне джерело добробуту, звичайно, не природні ресурси, а творіння розуму. Вітчизняні спеціалісти засвідчують, що ослаблення науково-технічного і технологічного потенціалу України, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах, відтік за кордон фахівців загрожують країні втратою своїх позицій в світі, посиленням зовнішньої технологічної залежності та підривом обороноздатності країни. Ця загроза реальна. Саме тому державі потрібен цивілізований ринок об'єктів інтелектуальної власності. Це дозволить істотно збільшити прибутки українських підприємств та прибуткову частину державного бюджету України.

Питання про інтелектуальну власність в державі зараз фактично зводиться до наступного: існуватиме Україна як країна з власними повноцінними нематеріальними активами, що створюють високу додану вартість і частку в національному валовому внутрішньому продукті, як це успішно роблять Китай та Індія, або її окремі шматки стануть об'єктом зовнішнього управління з боку інших держав (як це відбувається в найвідсталіших країнах Африки і Латинської Америки). Для того, щоб уникнути другого шляху, потрібно значно інтенсифікувати розбудову нової нематеріальної економіки, в основі якої право інтелектуальної власності пов'язане з виробництвом продуктів науково-технічного прогресу.

Вирішення цього надважливого завдання - формування в Україні економіки інноваційного типу та забезпечення належних позицій в світовій спільноті - неможливе без розвитку і вдосконалення відносин в галузі управління інтелектуальною власністю згідно світових тенденцій, аналізу світового досвіду державного регулювання в галузі правової охорони інтелектуальної власності, передачі і комерціалізації ІВ.

Слід підкреслити, що протягом останнього десятиріччя в Україні інтенсивно розбудовувалась державна система правової охорони інтелектуальної власності, яка нині знаходиться в завершальній фазі формування. Вона регулюється 37 законами і понад 100 підзаконними актами, які поширюють свою дію на принаймні 16 самостійних об'єктів авторського права у галузях науки, літератури і мистецтва, три види об'єктів суміжних прав, дев'ять видів промислової власності та на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Саме цей факт дозволив Всесвітній організації інтелектуальної власності під час парламентських слухань в Верховній Раді України «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» у березні 2007 року засвідчити, що Україна першою з країн СНД  досягла європейського рівня  правової системи охорони інтелектуальної власності.

Нині робота державного підприємства «Український інститут промислової власності» як складової частини державної системи правової охорони інтелектуальної власності проходить в умовах постійного зростання кількості заявок на об’єкти промислової власності: по винаходах – з 5800 заявок у 2004 році до 6200 у 2007; по корисних моделях – з 5200 до 8900 заявок; по торговельних марках – з 20200 до 33300 заявок. Загальна кількість заявок на об’єкти промислової власності з 2004 по 2007 рік зросла майже на сімнадцять тисяч  - з 33100 до 50550. Одним з головних досягнень Укрпатенту є значне скорочення термінів розгляду заявок на фоні суттєвого зростання їх кількості. Якщо у 2000 році заявки на винаходи розглядалась майже 33 місяці, то вже минулого року цей термін скоротився до 15 місяців; по знаках для товарів і послуг – з 26 місяців до 13.

Не менш важливим досягненням ДП «Український інститут промислової власності» в розбудові державної системи правової охорони інтелектуальної власності є підготовка висококваліфікованих фахівців. Нині в Укрпатенті працює майже 250 експертів, які, як правило, мають дві вищі освіти -  базову та  з інтелектуальної власності, володіють декількома іноземними мовами. Для забезпечення можливості кваліфікованої роботи у базах даних експерти галузевих відділів постійно проходять відповідні тренінги, а також навчання в режимі онлайн. Підвищенню професійного рівня експертів сприяє співробітництво Укрпатенту з патентними відомствами світу, зокрема, Європейського патентного відомства. Багато експертів пройшло навчання в Академії Всесвітньої організації інтелектуальної власності, з одержанням сертифікатів про проходження курсу. Саме тому Український інститут промислової власності, використовуючи принципи та підходи світової патентної практики, здійснює експертизу заявок на винаходи на досить високому методичному рівні.

Якою ж є якість нашої експертизи? Для відповіді на це запитанняскористаємося таким критерієм якості роботи експертів Укрпатенту як рівень визнання недійсними у судовому порядку виданих патентів. Так, у 2007 році з 4058 виданих патентів на винаходи в судах було оскаржено 34, а визнано недійсними лише 2, тобто 0,05% від загальної кількості. Приблизно така ж картина і по свідоцтвах на знаки для товарів і послуг: з 15375 охоронних документів оскаржено 155, лише 19 з них судами визнано недійсним (0,12%). В процентному відношенні ці дані навіть нижчі, ніж у деяких патентних відомствах розвинених країн світу. Наведені цифри свідчать про високий рівень охороноздатності тих об’єктів промислової власності, експертизу яких проводить Укрпатент.

Відповідно до законодавства України, функціонування системи правової охорони інтелектуальної власності та її розбудова здійснюється за рахунок коштів від зборів за дії, пов’язані з охороною інтелектуальної власності, розміри яких визначає Кабінет Міністрів України. Такий порядок використання коштів від зборів повністю відповідає світовій практиці та рекомендаціям Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Європейського патентного відомства, Міжнародної торгової палати, Світової бізнесової організації щодо принципів використання реєстраційних зборів з інтелектуальної власності.  Нині збір за подання заявки на винахід чи корисну модель для комерційної юридичної особи становить 800 грн. При цьому, якщо заявником є фізична особа–винахідник, то вона сплачує лише 5% встановленого розміру, а неприбуткова установа чи організація – 10%, що, відповідно, становить 40 і 80 гривень. До речі, вартість європейського патенту – від 3 до35 тисяч євро, американського – до 100 тисяч доларів. Набагато більшими є і суми сборів за набуття прав інтелектуальної власності для фізичних осіб-винахідників у країнах – сусідах: у Росії – 132,6 грн., в Молдові – 592,8 грн., в Грузії – 530,4 грн., в Польщі – 1006,2 грн., в Угорщині – 1201,2 грн.

Оперативне управління коштами від зборів за дії, пов’язані з охороною інтелектуальної власності, дозволило у 2000–2008 роках: запровадити в процес реєстрації прав промислової власності сучасні інформаційні технології, розробити патентно-інформаційну базу для проведення пошуку, створити універсальний пошуковий інтернет-портал державної системи правової охорони інтелектуальної власності, створити 10 спеціальних баз даних, загальнодоступних через Інтернет для широкого загалу (Додаток 1), збудувати 9-поверхове приміщення для ДП «Український інститут промислової власності», обладнаного найсучаснішою технікою.

Серед планів на найближче майбутнє - отримання від Всесвітньої організації інтелектуальної власності статусу міжнародного пошукового органу та центру попередньої експертизи міжнародних заявок на винаходи, створення Державної електронної патентної бібліотеки, розширення інфраструктури та виробничих площ державної системи правової охорони інтелектуальної власності, в тому числі – будівництво нового корпусу. Зазначимо, що фахівці інституту не зупиняються на досягнутому і вже зараз працюють над забезпеченням електронного подання заявок на об’єкти промислової власності, в тому числі - із застосуванням електронного цифрового підпису.  В той час, коли країна так потребує нових розробок і новітніх технологій, усі зазначені заходи є неоціненним внеском для підвищення продуктивності праці експертів і скорочення строків отримання охоронних документів.

В умовах світової економічної кризи цілком логічним є запитання про здатність вітчизняних винахідників забезпечити економічний прорив держави. Безумовно, ми маємо неабиякий потенціал. Аналіз винахідницької активності національних заявників свідчить, що понад 60%  загальної кількості національних заявок на винаходи і корисні моделі щорічно подається працівниками підприємств і організацій України, тобто заявниками – юридичними особами. Серед заявок, які подаються до відомства,  переважають заявки з електроніки, машинобудування, харчової промисловості, легкої промисловості, органічної хімії, фармацевтики, медицини тощо. Спостерігається прорив у сфері високих технологій. Актуальним є захист методів зв”язку (стільникового, електронного, космічного), телекомунікаційних систем, вимірювальної техніки, тощо. Заявки з органічної хімії охоплюють індивідуальні хімічні сполуки з різною біологічною активністю, які можуть використовуватись у фармацевтичній промисловості, медицині, сільському господарстві. Значна кількість заявок стосується полімерних матеріалів, які знаходять застосування   в медицині, легкій та харчовій промисловостях. Що ж до біотехнології, то в цій галузі переважають імунологічні препарати, вакцини  та гербіциди. Національні заявники широко захищають способи та пристрої для лікування різних захворювань, медичний інструментарій, а також традиційні способи лікування лікарськими травами та препаратами з них. Спостерігається ріст винахідницької активності в галузі металургії: подавалися заявки на  способи безперервного лиття, способи розкислення сталі та розкислювачі сталі тощо.

Розподіл загальної кількості поданих заявок за галузевою належністю заявників дозволяє визначити найактивніші у відношенні технічної творчості галузі економіки України. Так, за 9 місяців 2008 року понад три чверті загальної кількості заявок на винаходи і корисні моделі подано організаціями, які належать до видів економічної діяльності “Освіта” (3150 заявки або 53,6% загальної кількості) та “Дослідження і розробки” (1382 заявки або 23,5%). Досить активними були також заявники, які працюють у галузі машинобудування (229 заявок або 4,0%), металургії та виробництва готових металевих виробів (137 або 2,3%).

Для національних заявників  пріоритети у поданні заявок є такими: найбільша їх кількість у 2008 році подана за напрямами МПК “Здоров’я; розваги” – 607 заявок (10,3% загальної кількості поданих заявок),  “Прилади (вимірювання, оптика, фотографія)” – 543 (9,2%), “Металургія і оброблення металу” – 551 (9,4%), “Сільське господарство” – 286 (5,0%), „Медикаменти для терапевтичних, стоматологічних або гігієнічних цілей” – 260 (4,4%) і “Транспортні засоби” – 272 (4,6%).

Аналіз розподілу загальної кількості поданих заявок у  регіональному розрізі свідчить, що найвищою винахідницькою активністю вирізняються підприємства–заявники, що розташовані у промислово розвинених регіонах – Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Запорізькій, Львівській, Одеській, Харківській областях та м. Київ, якими у 2008 році  подано понад 70% від загальної кількості заявок.

Найвищою винахідницькою активністю вирізняються наукові організації та навчальні заклади Міністерства освіти і науки України. Протягом 9 місяців поточного року ними подано понад  2,1 тис. заявок, або 36% загальної кількості  заявок від юридичних осіб, (протягом аналогічного періоду минулого року – 1,8 тис. заявок або 32%). Організаціями Міністерства охорони здоров’я до відомства подано 609 заявок  (10% загальної кількості) проти 580 або 10%  за 9 місяців 2007 р.; Національної академії наук – 439 заявок або 7,5% (проти 455 або 8,2% за 9 місяців минулого року).

Отже, практично в усіх галузях народного господарства ми могли б зробити серйозний економічний «прорив» за умови відповідної мотивації вітчизняного винахідництва з боку держави та бізнесу.

Таким чином, сьогодні нам потрібно звернутися до інтелекту України, тим більше що він у нас є. Сьогодні ще не сформовані пріоритетні напрями розвитку економіки України, не сформоване розуміння того, куди рухається наша країна, в якій країні житимуть наші діти та онуки, хто й чому їх вчитиме, які цінності пануватимуть – без цього розвитку не буде.

Відповісти на ці запитання могла б національна програма, підпорядкована не швидкоплинним інтересам тих або інших політичних та комерційних сил, а інтересам усього суспільства. Це дуже важливе, дуже складне і вкрай відповідальне завдання, пов'язане з довготривалими пріоритетами розвитку нашої країни, яка, як і весь світ, має рухатися по шляху формування суспільства знань та інтелекту.
Підсумовуючи, зазначимо, що науковий та інтелектуальний потенціал України, ефективно працююча державна система охорони інтелектуальної власності є головною необхідною умовою для здійснення економічного прориву в умовах світової економічної кризи, виходу до сфери виробництва високих інноваційних технологій, що й є головним завданням для країни, яка намагається відмовитися від ролі «сировинного доданку» цивілізованого світу та увійти до числа економічно розвинутих держав.

Додаток 1