Світові експерти у сфері комерціалізації та трансферу технологій відзначають,
що головним гальмом інноваційного розвитку є проблема наявності прірви між
наукою та бізнесом. Ті країни, що зменшують або нівелюють цю прірву, стають
переможцями світових ринкових перегонів.
Зазвичай, наші науковці та бізнес скаржаться на владу, що грошей не виділяють,
допомоги мало, закони не врегульовані, пільги відсутні тощо. Звичайно ж всі ці
чинники впливають на інновації та їх вивід на ринок, проте, мабуть, потрібно
виходити з наявної ситуації, «не завдяки, а всупереч».
Вирішення зазначеної проблеми слід шукати в університетських стінах, на мою
думку. Більшість інновацій так чи інакше (прямо або опосередковано) виходять із
університетських стін від теперішніх (або колишніх) дипломованих інженерів,
біологів тощо, і через заснування останніми своїх СП, старт-апів, спін-офів і
т.д. Тому, необхідно стимулювати створення інновацій (комерціалізованих або
потенційно комерціалізованих розробок) саме на цьому етапі. Найкращим стимулом
для цього є залучення фінансових важелів - неважливо чиїх (грантових, кредитних
і т.д.). При цьому гроші знайдуться,
якщо є потенційно привабливий проект (сформована ідея, бізнес план, розробка на
певній стадії). Тому і генерація ідей, і проектів відіграє значну роль. Тут
маємо замкнене коло: для ідей - потрібні гроші, і для грошей, згідно Роберта
Кійосакі, потрібні гарні ідеї. Проте "істина на дні" - інкубація ідей
має відбуватись на ранніх етапах цих ідей в університетах - через
бізнес-інкубацію (бізнес-інкубатори) при університетах - ось тут і мають бути
залучені кошти (університету та держави) як для функціонування інкубатору, так
і для ведення прикладних (лабораторних) досліджень.
Поняття «насіннєвих інвестицій»
Фінансування інновацій – це, безперечно, венчурна справа. Тому, для
вірогідності залучення фінансування тієї чи іншої розробки потрібно, щоб ця
ідея пройшла усі кола «пекла» (як у Данте). Пекло, в даному випадку, - це
схвалення науковцем (-ями), досвідченим бізнесом (-ами), фінансовою установою
(венчурним фондом, банком, державними фінансовими установами), патентними
експертами, оцінювачами, фінансовими аналітиками. А для цього і потрібна
бізнес-інкубація, супровід інноваційної ідеї, фільтрування зайвого в ідеї тощо.
Тоді й реальні гроші підключаться на комерціалізацію розробки, вивід її на
ринок. Тому, бізнес-інкубація повинна бути "соціальною", або краще
"соціально-професійною". Сам винахідник, яка б ідея не була, в 99
випадках із 100 не зможе її втілити, тому командна робота (соціально-професійна
робота) відіграє неабияке значення. Формат роботи бізнес-інкубаторів, принаймні
в США, дозволяє говорити про таку "соціалізацію інновацій", оскільки
інноваційні проекти в університетах готуються в командах із винахідників,
випускників бізнес-шкіл, менторів (досвідчений бізнес) із безкоштовним
консалтингом патентних повірених, фінансових аналітиків, мільйонерів на пенсії
- так виникає старт-ап та спін-офф компанія. Для соціальної інновації необхідно
відійти від доктрини «моя ідея, і я не розкажу, бо вкрадуть», і створити
соціальний обмін ідеями (особливо актуально через інтернет-мережу), таким чином
знаходяться бізнес-партнери, науковці та навіть кошти. Цікавим, на мій погляд,
є підхід економічних настільних та он-лайн ігор, наприклад WECANOMY (що саме по
собі є соціальною інновацією), де правилами передбачені генерація ідей,
формування бізнес-команд в ігровій формі - це, часто-густо, переростає у
спільні бізнес-проекти.
Стимулювання розвитку та створення ефективної бізнес-інкубації при
університетах дозволить Україні вийти на якісно новий економічний рівень,
оскільки система трансферу технологій починається саме на цьому етапі. Проте,
більшість із них, морально до цього не готові (принаймні, за один із них я можу
відповідально стверджувати з власного досвіду).
Источник: http://www.intelpro.ua
|
