Завдяки людям, які мислять і творять нестандартно, розвивається людство, вибудовуються нові й нові сходинки, якими піднімається світ. Іноді ідеї винахідників суперечать класичним теоріям. Часто вони кидають виклик інерції, що існує у традиційному науковому процесі. З плином часу інтелектуальна власність набуває особливого значення, свідченням тому новітні технології, розробки, винаходи та інновації. Про те, наскільки ефективно ця система працює в Україні, розмірковує головний редактор науково-практичного журналу „Інтелектуальна власність” Ірина Абдуліна.
Десять років на інформаційному ринку - це термін, особливо для такого вузькоспеціалізованого журналу, як „Інтелектуальна власність”. Тим більше, що середина 90 років, коли журнал „народився”, була дуже нелегкою... Ірино Вікторівно, розкажіть, з чого все починалося?
На жаль, як і в 1998 році, так і сьогодні широка громадськість не знає і не усвідомлює, що включає в себе поняття “інтелектуальна власність”. Ця сфера залишається цікавою лише для фахівців. Що стосується самого поняття “інтелектуальна власність”, то воно відноситься перш за все до приватних прав, хоча більшість суспільства намагається перекласти опікування своїми приватними правами на плечі держави. Тому весь час лунають закиди до державних органів влади, що в нас ніхто не захищає інтелектуальну власність. В нашій країні є закони, створена інфраструктура, але немає розуміння того хто створює творчий продукт (творця), що тільки він сам має опікуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Як ви вважаєте, за 10 років змінилося ставлення до інтелекту і чи він потрібен нашій державі?
Інтелект потрібен завжди будь-якому суспільству, а нашому суспільству тим більше. Однак у нас немає розуміння, що за інтелектуальну працю необхідно справедливо платити, тому що завдяки цій праці з’являються предмети матеріального світу, що нас оточують. Тобто інтелектуальна власність повинна займати своє місце в економічному ланцюгу кожного господарюючого суб’єкту.
А щодо розуміння ролі інтелектуальної власності у суспільстві владними структурами, то можу сказати лише одне: якщо діяльністю державної системи інтелектуальної власності впродовж останніх років опікуються такі поважні інституції, як Комітет Верховної Ради України, Кабінет Міністрів України, Рахункова палати України, Служба безпеки України, Головне контрольно-ревізійне управління, Генеральна прокуратура України, то з’являється стійка впевненість у тому, що інтелектуальна власність поступово стає частиною життя українського суспільства і все більше громадян починають розумітися в цій сфері.
Які теми сьогодні найбільше хвилюють людей?
Найбільш актуальні публікації стосуються проблем захисту прав інтелектуальної власності у судовому порядку та поза ним і можливостей здійснення такого захисту. Головна проблема у нашому суспільстві - це недовіра до судової гілки влади і правовий нігілізм.
Ірино Вікторівно, чи можете ви погодитись з тим, що з часом інтелектуальна власність у нашій країні набуває особливого стратегічного значення?
На жаль, не цілком можу погодитися із цим. Спостерігаючи за діяльністю нашого уряду, можна констатувати, що пріоритетним у нашій державі є імпорт дешевої продукції та послуг, які приносять миттєвий бізнес-результат. Це відбувається тому, що влада не відділена від бізнесу. Та й як можна говорити про стратегічне значення інтелектуальної власності, якщо на сьогодні в країні немає пріоритетних напрямків розвитку науки, не діє закон про інноваційну діяльність і взагалі немає концепції інноваційного розвитку держави.
Ви, як людина, яка весь час спілкується з винахідниками, патентними повіреними, фахівцями з інтелектуальної власності, науковцями, могли б сказати, чого все-таки не вистачає українському суспільству, щоб запроваджувати свої винаходи у виробництво, а відтак стати країною з розвиненою економікою?
Українському суспільству необхідно, перш за все, щоб запрацювала економіка. А для цього необхідно визначити економічним пріоритетом національного науковця та національного виробника.
Останнім часом ведуться постійні дискусії щодо реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності. Як ви вважаєте, чи це той необхідний крок, який на сьогодні потрібен країні, а головне - чи потрібно це винахідникам та творчим людям?
На мою думку, на фоні сьогоднішнього загального колапсу державної влади в Україні і фінансової світової кризи будь-яке реформування системи правової охорони інтелектуальної власності є недоречним, бо може призвести до повного призупинення роботи цієї системи на невизначений період часу. Краще і дешевше для держави удосконалювати те що існує, ніж руйнувати і будувати заново.
Источник: http://unian.net
|
